Гібридна війна
Що відрізняє гібридну війну від традиційної війни і війн іншого типу?
По-перше, в гібридній війні, так само, як і у війні в традиційному розумінні цього слова відбувається боротьбя по чотирьом основним операційним лініям
🪖 воєнній 👨🏻💼політичній, 💰економічній 📺 інформаційній
Перелічені напрямки боротьби повністю охоплюють взаємовідносини між державами або соціально-політичними групами. Боротьба за цими напрямками ведеться постійно, в тому числі і в мирний час. Вона спирається і обмежується рамками законів і договорів. В цивілізованому світі в ідеалі вона насить форму змагань. Час від часу, внаслідок конфлікту інтересів відбувається загострення стосунків, при цьому ця боротьба між суб’єктами може переростати в більш гостру фазу і ми спостерігаємо спалахи економічних, дипломатичних, інформаційних війн чи конфліктів. Але всі вони протікають в рамках дотримання міжнародних договорів, правил і моралі. Протиріччя вирішуються в площині міжнародного права, з залученням міжнародних інститутів. Навчене гірким досвідом масштабного кровопролиття, людство напрацювало механізм вирішення протиріч, які можуть виникнути. Він складний і багатогранний, охоплює весь спектр можливих конфліктів від протиріч між державами, до конфліктів між державою і окремою людиною.
Цей механізм поєднує як законодавчу базу, сформовану на принципах міжнародного права, так і організаційну складову – від ООН до міжнародних судових інстанцій за різними напрямками застосування міжнародного права.
В умовах, коли сторона конфлікту інтересів відкидає існуючи норми міжнародного права, моральні обмеження та правові способи вирішення конфлікту, боротьба перетворюється на війну. При цьому, якщо в якості основного інструменту вирішення протиріч обирається застосування збройних сил шляхом проведення операцій, виникає війна в її класичному розумінні. Якщо досягнення мети агресії здійснюється шляхом проведення операцій по політичній, економічній і інформаційній лініям, а дії за воєнною операційною лінією носить обмежений, допоміжний характер – ми маємо справу з соціально-політичним явищем, яке отримало назву гібридної війни.
По-друге, іншої характерною рисою гібридної війни є намагання агресора досягти поставленої політичної мети без проголошення війни та із запереченням своєї причетності до подій, що відбуваються.
Це – схема ведення війни, на яку вкрай складно реагувати.
Таким чином гібридна війна – це складне суспільно-політичне явище, пов’язане з розв’язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами, в якому головні зусилля зосереджуються на досягнені мети шляхом проведення операцій по політичній, економічній, інформаційній та воєнній операційним лініям (напрямках), а застосування збройних сил носить обмежений характер, в формі спеціальних і миротворчих операцій, при цьому сторона агресор намагається досягти поставленої мети без проголошення війни та із запереченням своєї причетності до подій.
Слід зазначити, що гібридну війну від війни у звичайному розумінні цього слова відрізняють і ряд інших ознак. Так, звичайну війну планують і управляють її ходом військові, в гібридній війні це покладається на спецслужби. При цьому в обох випадках до цієї роботи за необхідністю залучаються інші фахівці в рамках своєї компетенції.
Іншою ознакою гібридної війни є розмитість часових рамок її початку. На етапі боротьби може здійснюватись ретельно підготовка до заздалегідь спланованої війни і перехід до реалізації плану агресії. Провести межу між боротьбою і війною, між підготовкою до гібридної війни і проведенням операцій в її рамках – достатньо складно.
При цьому агресор в інтересах підготовки до агресії і в ході її проведення широко використовує у власних інтересах діючі на території потенційної жертви агресії принципи демократії (свобода слова, свобода совісті, рівність націй та ін.).
Постає питання – з якої причини світові лідери застосовують цей «винахід», а більшість війн сучасності мають «гібридний» окрас?
По-перше, прогнозована реакція населення своєї країни на розв’язання агресивної війни, чутливість населення до неминучих людських втрат, імовірність росту пацифістичних рухів, які створюють загрозу самому існуванню режиму, що розв’язав агресивну війну.
По-друге, намагання агресора уникнути відповідальності за нормами міжнародного права.
Післявоєнний досвід засвідчує, що чимало великих держав, які “dejure” проголосили принципи демократії та поваги норм міжнародного права, не раз розпочинали великі війни, не оголошуючи про їх початок. Пояснення таких фактів не становить особливих труднощів, оскільки застосування терміна “війна” вимагає формального її оголошення. А це, своєю чергою, тягне за собою відповідні міжнародно-правові наслідки, серед іншого – притягнення до міжнародно-правової відповідальності.
У зв’язку з цим, для приховування очевидного факту розв’язання війни і намагаючись уникнути міжнародної відповідальності, поряд з поняттям «війна» агресори розпочали вживати термін «збройний конфлікт». Це поняття не підпадало під формально-юридичне визначення війни, так як вона не оголошувалась. Формально агресор не підпадав під відповідальність за міжнародним правом, незважаючи на масштаб руйнівних наслідків агресії.
Реагуючи на посталі виклики, Генеральна асамблея ООН в своїй резолюції від 14 грудня 1974 року надала визначення агресії та ввела перелік агресивних актів, які вважаються загальновизнаними та широко застосовуються в міжнародно-правовій практиці.
Агресія — це застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави чи будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.
Про факт агресії можуть свідчити такі акти, що не є вичерпними та характеризують лише найбільш розповсюджені способи застосування сили:
- вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу,
- будь-яка анексія із застосуванням сили проти території іншої держави чи її частини;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави чи застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави, за згодою із приймаючою державою на порушення умов, передбачених в угоді, чи будь-яке продовження їхнього перебування на цій території за припиненням дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою чи від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які носять настільки серйозний характер, що рівносильні перерахованим вище актам.
Чітке визначення дефініції «агресія» примусила потенційних агресорів шукати інші способи дистанціюватись від розв’язання війни і уникнути міжнародної правової відповідальності.
Пошуки такої стратегії досягнення політичної мети призвели до розробки теорії «гібридної війни», а в подальшому й її застосування на потенційних країнах-жертвах.
В 2012 році концентроване визначення схожому явищу надав В.Путін, назвавши його «м’якою силою»: «…Мягкая сила” – это комплекс инструментов и методов достижения внешнеполитических целей РФ без применения оружия, а за счет информационных и других рычагов воздействия…».
Остаточне розуміння феномену «гібридна війна» в уявлені вищого керівництва РФ можливо зрозуміти з позиції начальника Генерального штабу ЗС РФ В.Герасимова, який ключові цілі такої війни (він надав їй сінонім “бліцкриг ХХI століття”) — “досягнення політичних цілей із мінімальним збройним впливом на противника… Завдання “гібридної війни” мають виконуватися насамперед за рахунок підриву військового та економічного потенціалу противника, інформаційно-психологічного тиску на нього, активної підтримки внутрішньої опозиції, партизанських і диверсійних методів…».
Таким чином, вже саме визначення поняття гібридної війни і розуміння її природи, вказує один з ефективних напрямків протидії агрессору. Поряд з іншими напрямками протидії, зусилля жертви агресії повинні бути направлені на визнання на найвищому міжнародному рівні агрессором країну, яка розпочала гібридну війну. У випадку успішного вирішення цього надскладного завдання, на підтримку жертви агресії у відповідності до міжнародного праву повинні бути спрямовані зусилля всієї міжнародної спільноти , зконцентровані ООН. Для протидії агрессору до нього можуть бути застосовані потужні санкції як економічного, політичного так і воєного характеру, які здатні суттєво обмежити його агресивний потенціал.
Вирішення цього завдання – це окреме поле битви. Боротьба розгортається як в політичній (дипломатичній), так і в інформаційній площині. Агрессор, розпочинаючи гібридну війну, заздалегідь планує і готує заходи, направлені на недопущення небажаного для нього розвитку подій, в тому числі і протидію звинуваченням його в агресії. Ці заходи носять комплексний характер і можуть бути об’єднані єдиним задумом в окрему операцію, що проводиться за вищенаведеними операційними лініями.
👨🏻💼 за політичною операційною лінією:
🔴 розпалюються існуючи і створюються штучні внутрішні конфлікти в країні, протии якої планується агресія, з метою позиціювання агресії, як внутрішній конфлікт;
🔴 плануються і проводяться (імітуються) заходи, які позиціонують процеси, що відбуваються на території країни, жертві агресії, як «волевиявлення народу» (псевдореферендуми, псевдовибори органів влади, різноманітні «звернення народу» до країни-агресора про надання допомоги та т. ін.);
🔴 демонструється готовність країни-агресора і пропонується активна участь у вирішенні конфлікту, в тому числі і шляхом введення миротворчого військового контингенту бажано на підставі міжнародного мандату;
🔴 агрессор активно і планово організує роботу з організації «державного» управління на території, яка охоплена гібридною войною (імітується реалізація гасла «народ взяв владу в свої руки);
🔴 на міжнародних форумах, а також в рамках як багатосторонніх, так і двосторонніх дипломатичних контактів організується активна протидія спробам звинуватити країну-агрессора в розвязанні війни;
🔴 здійснюється політичний та економічний тиск на треті країни, які в тій чи іншій мірі залежні від країни-агрессора, з метою примусити їх зайняти необхідну політичну позицію (щонайменьше нейтральну) щодо розвязаної агресії;
💰за економічною операційною лінією:
⚫ проводяться заздалегіть сплановані заходи по управлінню економікою на захопленій в ході гібридної агресії території;
⚫ проводяться заходи, по недопущенню соціально-економічного калапсу, який міг би призвести до массового виступу місцевого населення проти гібридной агресії (не допустити зупинки підприємств та установ; не зупинити виплати зарплат, пенсій, пособій; направлення гуманіторної допомоги, та т. ін.);
🪖за воєнною операційною лінією:
🟣 силами спецоперацій агресора проводиться спеціальна операція з розгортання руху опору (реалізація гасла «ми не воюємо, воює «місцевий народ»);
📺 за інформаційною операційною лінією:
🟠 на міжнародному рівні – формуються в свідомості населення країн (перш за все провідних країн світу) погляди на конфлікт, які б відповідали інтересам країни агрессора;
🟠 в середині країни-агресора – формується в свідомості населення вороже ставлення до країни, жертви агресії, та готовність до активної підтримки «пригніченого народу, який повстав»;
🟠 в середині країни – жертви агресії, формується у свідомості населення бажання підтримати «народ, який повстав проти ненависної влади».
Заходи за кожною операційною лінією заздалегідь сплановані, для реалізації кожного завдання визначені конкретні виконавці, їх дії скоординовані в рамках єдиного центру управління операцією.
Задля ефективної протидії агрессору на цьому напрямку слід виконати надзвичайно складне завдання з визнання міжнародним суспільством факту агресії, спланувати та реалізувати комплексну контроперацію.
Вона повинна охоплювати:
👉 цілеспрямований збір фактів агресії – повинен здійснюватись спецслужбами, правоохороними органами, силовими структурами, всіма гілками влади на всіх рівнях, волонтерськими організаціями, журналістами, активістами, – при цьому в кожній структурі на всіх рівнях потрібно визначити виконавців, які б займались виключно цим питанням, а вся інформація спрямовувалась для аналізу і узагальнення в єдиний аналітичний центр (імовірно, доцільно створити на базі спецслужби);
👉 використання отриманої інформації в рамках ретельно спланованої цілеспрямованої дипломатичної діяльності;
👉 використання отриманої інформації в рамках ретельно спланованої інформаційної операції;
👉 широке використання можливостей впливу, в тому числі на міжнародному рівні, моральних авторитетів суспільства, – церква, науковці, діячі культури, спортсмени та ін.;
👉 проведення контрпропагандистських операцій з протидії інформаційному впливу противника, як на міжнародному рівні, так і в середині країни, перш за все в районах охоплених гібридною агресією.